Відкриття  Музею  Матвія  Шестопала

 

ПРАВДА ЖИТТЯ ВИВОДИТЬ У ВІЧНІСТЬ

Уродженець села Мурзинець Неморозької сільської ради Матвій Шестопал понад десяток років працював викладачем та деканом (1955-1957 р.) факультету журналістики Київського державного университету ім. Тараса Шевченка. Він навчав майбутніх газетярів не лише журналістської майстерності, а й правди життя й справедливості. Своєю любов’ю до України, рідної мови, літератури й історії давав приклад, що треба бути щирим й самовідданим патріотом свого краю. "Правовірні комуністи" розпинали його на партійних зборах, ганьбили аж поки не звільнили його з роботи. Не давали навіть жити.  Мабуть ніде у вищих навчальних закладах в 1960-х роках не було такого, щоб більшість студентів усіх курсів факультету стала на захист свого улюбленого викладача. Їх підтримали й випускники – київські журналісти, котрі з подібною заявою звернулися у ЦК компартії УРСР. Влада не зреагувала. Йому й не дали працювати за спеціальністю, бо Матвій Михайлович не пішов на співпрацю з режимом й залишився непохитним українським патріотом. Переніс багато принижень й утисків. Та слава пережила його, а правда життя вивела патріота у вічність.

 Його колишні учні Михайло Скорик із Дніпропетровська та наш земляк із Звенигородки Вадим Мицик, запропонували створити музей вченому й письменнику в Неморозькій школі. Педагоги перейнялися цією ідеєю і спільно із колективом школи заходилися його створювати. На добру справу відгукнулися не лише київські вихованці Шестопала. Надійшло чимало документів та книжок із дарчими посвятами Музею.

 Тепер у вітринах експонуються  твори українських письменників і поетів: літературознавця зі світовим іменем Дмитра Степовика, Народного артиста України, поета Вадима Крищенка, літераторів-дисидентів Григорія Гайового і Вадима Пепи, публіцистів Миколи Шудрі, Володимира Чепіги та інших зі сповненими нев’янучої любові присвятами своєму Вчителеві. Експонуються також обидві Заяви протесту, як студентів, так і журналістів-випускників із фотознімками їхніх організаторів й активістів: Юрія Пархоменка, Тетяни Чуприни, Віктора Полковенка, Івана Куштенка. Колишній студент першого випуску 1954 року Петро Жук із Черкас надіслав книжку "Реабілітовані історією", в якій опублікував уривки із "Щоденника" викладача. Дружина Катерина Володимирівна Шестопал подарувала особисті речі чоловіка. Взагалі експозиційний пояс меморіального музею у школі створили так, що життя, залюбленого у світ і людей Правдолюба, розкривається у розвитку,  в діяннях його учнів.  

 Відкриття музею видатного земляка – вченого й патріота відбулося напередодні його дня народження. На цю подію прибули співробітники Інституту журналістики КНУ Валентина Михайлюта, Іван Забіяка,  доцент університету харчових технологій Оксана Відоменко – з родинної галузки Матвія Михайловича, Неморозький сільський голова Олена Стрілець, методисти районного відділу освіти Наталя Коваль і Володимир Неумитий, представники громадськості Звенигородщини.

 Оригінальність експозиції в тому, що кожен стенд названий крилатими висловами із творчості М.Шестопала. Ось хоч би перший: "Великі люди - велика сила народу!" Або ж про вихованців Викладача: "Хто несе світло - той не спіткнеться!"    У 1941 році на війну пішов із посади директора Київського етнографічного ансамблю бандуристів. Бойові дороги пройшов військовим журналістом. Нагороджений орденами й медалями.  Про його подвиги у битві на Дніпрі, в боях за Східну Пруссію розповідають нагородні листи 1944 та 1945 років. Усе це в експонатах відтворено на стендах.

 До речі, кандидатську  дисертацію захистив 1953 року в Інституті фольклору й етнографії, науковим керівником якої був поет, академік Максим Рильський. У творчому доробку нашого земляка книжки памфлетів і фейлетонів на міжнародну тематику, із фольклористики, підручники із зарубіжної журналістики для студентів вузів.

 Стенд про матір із дітьми бачиться змістовно й художньо: Олена Харитонівна  Шестопал квітує у барвистому вінку, а різнокольорові стрічки –   то її діти..

 Окремий стенд присвячений дев’яти лауреатам Національної премії імені Тараса Шевченка, вихованцям Великого Вчителя.  Серед них два такі національно наснажені Шестопалівським духом наші земляки як  поет Василь Симоненко (Черкаси) і публіцист Вячеслав Чорновіл (с. Вільхівець на Звенигородщині), а ще Борис Олійник,  Степан Колесник, Василь Захарченко, Ігор Малишевський, Микола Шудря, Анатолій Карась і Олесь Дмитренко.

 Завершує експозицію шкільного музею стенд про увічнення пам’яті мудрого наставника. Студенти-вихованці на могилі М.Шестопала встановили стелу з портретом у вишиванці, меморіальну дошку в рідному селі, посадили Алею пам’яті декана Матвія Шестопала перед Інститутом журналістики з пам’ятним каменем, а в самому навчальному закладі золотом сяє  барельєф –  образ вихователя патріотів. Такої поваги навіть після смерті мало хто зажив! По відкриттю музею Матвія Шестопала в школі відбувся  круглий стіл присвячений життю, творчості та внеску М. Шестопала у формування національної свідомості в українців.

 Мужнє й творче життя українського патріота втілюється в образи пам’яті й переживає час. Таким і є щойно створений у нашій  Неморозькій школі Музей Матвія Шестопала. Ми вдячні всім, хто долучався до цієї благородної патріотичної справи.

 

Валентина Романенко, директор Неморозької школи.

Звенигородський район, Черкаська область.